Фаріон пообіцяла знищити всіх, хто риється у її компартійному минулому

Подробности

Автор: Аліса Кречет

Автори широкомасштабної антисвободівської технології у частині викриття комуністичного минулого Ірини Фаріон отримали те, чого хотіли. Психологи, блін. Респект. Бо насправді ж вони розраховували на суспільний резонанс не від «страшного» компромату самого по собі, а від реакції на нього пані Ірини. Не зовсім, м’яко кажучи, адекватної. А отже, такої, яка не додасть електоральної підтримки й авторитету ані їй, ані Свободі в цілому.

«Шеромыжник, болван, неученый холоп!

Чтоб тебя в турий рог искривило!

Поросенок, теленок, свинья, эфиоп,

Чертов сын, неумытое рыло!

Кабы только не этот мой девичий стыд,

Что иного словца мне сказать не велит,

Я тебя, прощелыгу, нахала,

И не так бы еще обругала!»

Олексій Толстой, «Поток-богатырь» (1871)

Якщо назвалася політиком, треба і поводитися відповідно. Наприклад, не втрачати спокою та гідності. Тримати себе в руках. Не опускатися до лайки і прямих образ.

Після нетривалої підготовчої роботи в Інтернеті нарешті з’явилися докази «темного минулого» Ірини Фаріон. Розмістив їх сайт «Український дисидент», який існує досить недавно та, незважаючи на гучну назву, до українських дисидентів не має жодного відношення, а спеціалізується на нещадному «мочилові» опозиції і Свободи зокрема. Цього разу антисвободівський текст ряснів емоціями та знаками оклику: «Гадаєте, хоч вона – єдиний, чистий та непорочний приклад націоналістки від п’ят до маківки (ну, хоча б ідеологічний приклад!) Та ні!!! Ця жіночка – теж виходець з когорти «вірних ленінців», адже у квітні 1988 року за власною заявою (!!!) вступила до лав КПРС!» А під текстом – фотокопії заяви претендентки до лав КПРС, рекомендації, виписки з протоколів партійних зборів. Можливо, навіть справжні (судячи з реакції пані Ірини, про що нижче). Але взагалі-то склепати щось подібне – як два пальці. Написати від руки та набити на друкарській машинці – що може бути простіше? А потім: «Пропєчатал в газєтє – і шабаш!» І тому довести (як і спростувати) їх автентичність неможливо.

Питається: чому так збудилася свободівка? Прямо наче пацифіст, якого застукали за купівлею автомата Калашникова. Ні, чисто по-людськи її зрозуміти можна. У будь-якому разі це неприємно: як доводити, що ти не верблюдка, так і визнавати наявність у шафі нікому не потрібного, хоча і зовсім нешкідливого скелета. Але ж якщо назвалася політиком, треба і поводитися відповідно. Наприклад, не втрачати спокою та гідності. Тримати себе в руках. Не опускатися до лайки і прямих образ. Бачити трохи далі власної вишиванки. Хоча б задля того, щоб самій собі не нашкодити.

От як вчинила б на місці Фаріон нормальна людина? Тут є два варіанти. Якщо скелета у шафі немає та казки про вступ до КПРС ніщо інше як мерзотні інсинуації – відразу ж подала б до суду за наклеп. І зробила б це якомога публічніше. Якщо ж скелет є – витягла б його сама і спокійно продемонструвала зацікавленій громадськості, тим самим закривши їй рота – раз і назавжди. Між іншим, ми пропонували їй це зробити, бо нічого кримінального тут немає. Ну вступила людина в лайно по молодості, а хто не вступав? Теж мені смертний гріх, усі б сприйняли правильно. Як справедливо висловився класик марксизму-ленінізму Петро Симоненко, були в КПРС справжні комуністи, а були і носії квитків. Тобто ті, хто записався до секти виключно із прагматичних міркувань. Як, наприклад, однопартієць Фаріон Ярослав Качмарик. Так, був членом партії – сказав чесний чолов’яга. Бо це знадобилося для наукової кар’єри. Далі – що? А нічого. Жодних питань. Бо це була нормальна відповідь нормальної людини. Яка не брехала виборцям, не накручувала собі антирейтинг і не провокувала підвищений інтерес до свого минулого.

Власне, відразу після появи в Інтернеті фотокопій (які, звісна річ, усі на радощах почали «перепощувати») пані Ірина майже визнала їх автентичність. В усякому разі, нічого не спростувала. «Ну і що, що опублікували цю заяву? Я бажаю, щоб журналісти ще знайшли мою заяву, коли я вступала у жовтенятка і піонери, й опублікуйте це обов’язково. Я буду потішатися і згадувати своє світле минуле. <…> Нехай шукають, хай знайдуть для цього час, ось тоді я буду це коментувати. І ми порегочемо всім суспільством», – сказала Фаріон у коментарі виданню «Галнет». І на цьому треба було зупинитися. Але тоді це була б уже не Ірина Фаріон. На що і розраховували.

Очевидно, журналісти своїми дзвінками таки вивели жінку з рівноваги, бо наступні коментарі вже були агресивнішими. Пані Ірина обізвала журналістів шельмами, які мають обклеїти свої туалети «цими паперами, що вони наклепали». І принагідно нагадала про свою «пекельну діяльність», про яку чомусь ніхто не питає, і «пасіонарні зали», які вона збирає під час своїх подорожей Україною.

«А яке кому діло до цього? Я перед проститутками не звітую», – роздратовано відповіла Фаріон на телефонний дзвоник кореспондента ZIK. Але «апофігеєм» стала викладена на сайті Свободи «Відповідь копачам мого минулого і власним гробокопачам», яку «все суспільство» читало як поему, насолоджуючись стилем та епітетами: «Кажу вам, плебеї і лакеї, московські прихвосні, регіональні найманці, від кіпіянських до монтянсько-шельмо-мокрицьких – НІ. Тим, за кого ви мене намагаєтеся видавати, – ніколи не була… Щиро вдячна вам, плебеї, що навіть таким способом надихаєте на боротьбу і водночас викриваєте свою вихолощену і зігнилу сутність. Не перед вами мені звітувати, а активно своїми ділами вас знищувати. Саме це і спонукає вас до мусування цієї комічної теми. Свобода ж натомість тріюмфально крокуватиме країною разом із мільйонами наших однодухів».

…Я не знаю, чого забракло пані Ірині, – клепки, виховання, витриманості (або ж всього разом), але вона повелася на провокацію просто, як зайчик. Зробила те, що від неї чекали. Слухняно і чітко відіграла за вміло підсунутою їй партитурою. Зробивши собі цією агресивною істерикою значно більшу «каку», ніж ті, хто над нею працював. І кого Фаріон назвала «власними гробокопачами» (що, до речі, можна розцінити як публічну загрозу фізичного знищення). І, чесно кажучи, є дуже великі сумніви щодо «тріюмфального» крокування Свободи Україною. Ні, в «пасіонаріях» і «однодухах» ми не сумніваємося. Тільки навряд чи їх після цього налічуватимуться аж мільйони. Бо лідери передусім мають бути розумними. Навіть у «однодухів».

За матеріалами http://www.pic.com.ua