Щороку 14 жовтня на день Покрови Пресвятої Богородиці націоналісти влаштовують у Києві «марші» та «віча» на честь УПА, які завершуються смолоскипною ходою. Що ж насправді означає цей день?

Покрова – велике християнське свято в країнах давньоруської традиції. У цей день відбулося явлення Богородиці у Влахернському храмі Константинополя. Жителі міста, обложеного русами, молилися про порятунок і їм, за переказами, явилася Богородиця, яка зняла золоту хустку (омофор), накривши всіх присутніх у церкві. Це чудесним чином спинило руське військо київського князя Аскольда, який прийняв рішення хреститися. Візантійські джерела нічого не знають про хрещення Русі Володимиром у 988 р. і вважають Русь християнською державою з часів Аскольда. Пізніше, коли Покрова стала важливим святом нашої землі, в церковній традиції замість навали русів стали писати про навалу арабів.

Святкування запровадили «московські окупанти»?

На Русі свято Покрови встановив князь Андрій Боголюбський, який у цей день в 1164 р. здобув ратну перемогу. Цікаво, що сучасні націоналісти люто ненавидять цього князя і вважають його «москалем», адже в 1169 р. його війська захопили і пограбували Київ. Щоправда, про те, що активними учасниками походу були й князі українських земель, в тому числі й герой «Слова о полку Ігоревім», націоналісти згадувати не люблять. Так чи інакше, саме Андрій Боголюбський у «Слові про встановлення свята Покрови» писав: «Се убо егда слышах, помышлях: како страшное и милосердное видение бысть без празднества. Восхотех, да не без праздника останется святой Покров Твой, Преблагая». Цей князь і збудував перший храм на честь Покрови Божої Матері.

Покровська традиція швидше утвердилася в Північно-Східній Русі. А в Україні перший Покровський храм було збудовано лише в 1467 р. в селі Сутківці на Хмельниччині.

Покрову особливо шанували в Москві, адже в цей день 1552 р. відбулося взяття Казані військами Івана Грозного. На честь цієї події в Москві було споруджено храм Покрова на Рову, більш відомий як Собор святого Василія Блаженного. В цей же день у 1618 р. козацький гетьман Петро Сагайдачний відмовився допомагати польському королевичу Владиславу штурмувати Москву. Церковна традиція повідомляє, що гетьман посоромився брати приступом православне місто, почувши церковні дзвони. Насправді ж, гетьман, мабуть, не бачив ніякої користі для козаків у здобутті московського престолу для Владислава і з огляду на можливі втрати вирішив зберегти своє військо. Так в Росії закінчилася «Смута» і утвердилася династія Романових.

Покрова – символ козацького благочестя

Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків, котрі будували багато однойменних храмів та особливо шанували ікони Покрови. Історик Д. Яворницький писав: «Відшукавши якийсь величний острів або приглянувши височенький «ріг», тобто мис на березі Дніпра, обирали найкрасивіше й відкрите місце і на ньому, перш за все, зводили церкву, найчастіше Покровську, а вже згодом – інші, необхідні житлові споруди». Тому свято Покрови на Січі було храмовим. В цей день у козаків відбувалися загальновійськові ради, на яких вибирали нового отамана та старшину.

Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. В козацькій думі про Самійла Кішку співається:

А срібло-золото на три частини паювали:

Первую часть брали, на церкви накладали,

На святого Межигорського Спаса,

На Терехтемировський монастир,

На святую Січовую Покрову давали –

Котрі давнім козацьким скарбом будували,

Щоб за їх, встаючи і лягаючи,

Милосердного Бога благали.

Покровська запорозька церква, яка була на останній Новій Січі оздоблювалась за рахунок Коша і особистих вкладів запорожців. Своїм внутрішнім оздобленням та коштовностями Покровська Січова церква могла позмагатися з ризницею Києво-Печерської Лаври. У композиції іконостаса центральне місце посідала ікона «Покрова». На ній невідомий майстер зобразив не лише Богоматір – заступницю січовиків, а й козацтво – останнього кошового отамана Петра Калнишевського в колі товаришів.

Деякі Покровські храми, переважно XVIII ст. вціліли до нашого часу. Перлиною української архітектури можуть вважатися Покровський собор Харкова, зведений у 1689 р., та київська трибанна церква Покрови на Подолі, що зведена у 1766 р. видатним архітектором Григоровичем-Барським.

Покрова мала символічне значення в господарському циклі українців. До неї закінчувались всі польові роботи і починалась весільна пора. За традицією заміжня жінка не мала права ходити з непокритою головою.

Націоналістична «приватизація»

Однак сьогодні давньоруська і козацька сутність цього свята вихолощується націоналістами. Смолоскипна хода перетворює християнське свято на язичницький обряд. До речі, в новітній історії марші в темряві, освітлені прожекторами і смолоскипами, пов’язані з нацистами. «Особистий архітектор Гітлера», рейхсміністр озброєнь і військової техніки А. Шпеєр згадував: «На Цеппелінфельде щороку проводилась партійна зустріч для дрібних і середніх функціонерів, так званих низових керівників. В той час як СА, “Трудовий фронт” і, звісно ж, вермахт на своїх масових заходах справляли на Гітлера та всіх інших глядачів велике враження своєю дисципліною і виправкою, з’ясувалось, що це керівництво уявити в настільки ж вигідному світлі дуже складно. Більшість з них встигли завести солідні животики, так що бездоганного шикування вимагати від них не доводилось… І в мене виникла ідея: “А нехай вони марширують в темряві”». Поглянувши на вождів націоналістичної партії «Свобода», стає зрозуміло, що причина влаштовувати марші в сутінках у них та ж само, що й у нацистів.

Але найцікавіше, що день Покрови, який націоналісти відзначають як 70-річчя УПА, немає ніякого історичного стосунку до створення цієї армії. Перша згадка про збройні формування ОУН (Бандери) міститься в так званому «Акті відновлення української державності» від 30 червня 1941 р.: «Українська національна революційна армія створюється на українській землі, буде боротися далі спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий справедливий порядок в усьому світі». Пропозиція про створення «української армії, яка вступить у війну на боці Німеччини і вестиме її спільно з німецькою армією так довго, допоки на всіх фронтах сучасної війни вона не переможе», зустрічається і в меморандумі, направленому ОУН(б) німцям 14 серпня 1941 р. Основою цієї армії мали стати націоналісти з батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд», які явилися в Україну в німецькій формі. Об’єднані згодом в «Український легіон» вони служили німцям за контрактом до 1 грудня 1942 р., тому ніяк не могли брати участі в створенні УПА 14 жовтня.

Загін під назвою УПА (також відомий як «Поліська Січ») утворив емісар «Президента УНР в екзилі» Тарас Боровець (Бульба-Боровець), який ще в 1940 р. був закинутий в Україну. В серпні 1941 р. ці загони, які не мали ніякого стосунку до ОУН, вже захопили місто Олевськ на Житомирщині. Паралельно в 1942 р. бандерівці почали створювати свої загони, які вілтку 1943 р. силоміць роззброїли і включили до своїх лав загони УПА Бульби-Боровця. Після чого привласнили й назву. Дата 14 жовтня 1942 р. є умовною і вочевидь була обрана проводом УПА, щоб засвідчити свою спадковість з українським козацтвом.

Юрій Латиш,

кандидат історичних наук, доцент

ТЕМА ДНЯ
АНТИФАШИСТ ТВ
СВЯЗЬ ВРЕМЕН
Антифашист ТВ